Previous Entry Share Next Entry
(no subject)
unending_me
Це зветься самотність,дитинко.
Коли звертаєшся до себе у другій особі.
Коли всім похуй,як в тебе справи,а кажучи тобі,що все буде добре,вони звертаються,скорше,самі до себе.
Коли приходиш додому і на мамине питання "як погуляла?" відповідаєш "мам,чому мене ніколи ніхто не чує?",а у відповідь вона каже "таке життя" і просто йде.
Це коли відповідаєш на спам довгою розповіддю про те,як тобі хуйово,а від власних слів виникає бажання  зникнути,згоріти,заснути.
Це коли намагаєшся вловити у знайомих і друзях хоч якийсь інтерес до того,як ти,але розбиваєшся об ту їх байдужість.
Вони не винні.Таке життя.
І тобі терміново,негайно треба стати одною з них.
Байдужою і лицемірною.
Бо нема кому дзвонити більше,і нема з ким плакати.
І ти завжди тут,хоч там нікого немає.
І нема надії,розумієте?
Бо не чекаєш вжені на що.
І намагаєшся знайти бодай якийсь сенс у цьому всьому.
Але його нема.
Нічого нема.
Зникнути.Неймовірно хочеться зникнути.

?

Log in