Previous Entry Share Next Entry
***
unending_me
Silence Of Emotion-Bryan Adams - Please Forgive Me
Чомусь слухаю цю пісню.
Знаєте,інколи виникає таке бажання емоційно себе добити.
Це коли читаєш чужі смс,знаючи,що там шось ой-яке-неприємне або передивляєшся фотки свого колишнього з його новою (доволі симпатичною) дівчиною.
Це коли сідаєш дивитись "Тітанік",вже тримаючи біля себе стосик хустинок і точно знаючи,коли почнеш плакати.
Це як наїстись згущенки так,щоб аж нудило.
Душити себе ностальгією-річ доволі пиємна,якщо не переборщити і якщо спогади вже не надто свіжі.


Так от,про шо я..
Ця пісня,як і моя синя майка,як фраза "ай лав іван бойсак",як таксі і блиск для губ у кишені,пов"язується в мене зі шкільними дискотеками.
Це коли танцюєш лише якщо впевнена,що Він на тебе не дивиться,а якщо дивиться,стаєш в романтично-замріяну позицію (номер один у списку потенційно привабливих позицій) і закохано НЕ дивишся в його бік.
Це коли чекаєш повільного танцю,хоч знаєш точно (точно-преточно),що він до тебе і близько не підійде.А коли вмикається повільна музика,ти сидиш десь між вікном і роялем і дивишся,як Він танцює з іншою.Ти дивишся на них уважно,не кліпаючи (знову ж таки емоційне самогубство).
Потім тобі стає погано від того,що навколо тебе всіх двоє,що навколо тебе всім добре.
Тобі стає погано від музики,темряви і самої себе.І ти йдеш.Сидиш хвилин десять десь самотньо і повертаєшся для повторення алгоритму.
Потім викликаєш таксі,сваришся з мамою і солодко НЕ засинаєш.
Як завжди,статуси,музика,самоненависть.

І все ж,щось було у цьому таке чаруюче.
Було щось у видивлянні тебе в натовпі.
Тому кажу провсяк випадок,

So if you're feelin' lonely don't -you're the only one I ever want.

?

Log in